Бісероплетіння-один із старовинних та розповсюджених видів народного мистецтва. Як і любий вид рукоділля, бісероплетіння має свою історію. Бісерне рукоділля прийшло до нас як плетіння, ткацтво, вишивка, із глибини історії передаючись з покоління у покоління. Батьківщиною бісеру є Древній Єгипет. Саме звідти пішла назва- бісер, від арабського –«бусра», а в множині – «бусер» .
Вироби нанизані з мілких бус знані ще у Древньому Єгипті та Індії, та до сих пір прикрашають одяг народів Сходу, Африки та Індії, Американського континенту та островів Тихого океану, Європи та Азії. Із Древнього Єгипта та Сірії, починаючи з XIII століття, технологія видобутку скла розповсюдилась на Римську Імперію, а звідти розповсюдилось по цілому світу- Греції, Германії, Італії, Португалії, Франції.
В XV ст. стекольні майстерні з'являються в Чехії ( Богемія). Там навчились варити скло високої чистоти та прозорості, дуже тверде та прозоре. В 1668-1669 у Підмосков’ї почалося будівництво стекольного заводу, куди запрошували майстрів з Італії. Діяльність шкіл та майстерень перервалася у зв’язку імперіалістичною та громадянськими війнами. Лиш у кінці 20 століття бісерна справа стала відроджуватися. У теперішній час бісерні вироби користуються великим попитом. Бісерні прикраси однакові по формі та призначенню мають багато місцевих назв, які виникли від способів виготовлення, розміщення прикраси на костюмі, орнаментальних мотивів. Шийна прикраса з бісеру у вигляді ажурного воротника різної ширини прикрашала жіночу сорочку, її називали гердани ( від тюркського гардан, герден –шия) та силянки (від слова силяти, силити).
На Україні найбільш популярні були у Закарпатській, Чернівецькій, Львівській та Івано- Франківській областях.
Бісероплетіння достатньо складне та кропітке заняття, воно потребує уваги та охайності, сприяє образному мисленню. Вироби з бісеру дуже високо ціняться у різних країнах світу, а знамениті кутюрьє розшивають ним повністю одяг. Техніка бісероплетіння вимагає тонкого розуміння краси, витонченого смаку, майстерності та фантазії.
Ольга Василівна Ловга – майстер народної творчості, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Член народного районного об’єднання художників та народних майстрів « Колорит Боржави». Із самого дитинства Ольга захоплювалася вишивкою хрестиком, гладдю та виробами із бісеру. У чарівний світ бісеру її ввела бабуся. Вона не тільки розповідала і показувала, які дива можна з нього творити, а й учила різним технікам, показувала різноманітні візерунки. З плином часу її майстерність удосконалювалася, вона опановувала різні техніки як у бісероплетінні (ажурна, ткацтво, голчата, французська, петельна, паралельного плетіння, силяння, об’ємна) так і у вишивці( хрестик, гладь, вирізування, мережива). З 1996 р. бере активну участь у багатьох районних, обласних, Всеукраїнських та зарубіжних виставках. ЇЇ персональні виставки проводились у Іршаві, Ужгороді у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, у м. Пряшів, Словакія. Найкращі твори експонувалися на виставці у Братиславі.
У 2015р. взяла участь у Міжнародному фестивалі народної творчості в Ужгороді, одна з робіт майстрині брала участь у виставці митців народної творчості « Кращий твір року» у Києві. У колекції майстрині більше шести сотень власних робіт. До персональної виставки – «Барви Карпат», у 2012 р., готувалася по особливому, адже тематика виставки була складною: символіка держави, особливості Закарпаття через вишиті та виконані бісером роботи. На виставці були представлені кольорові та орнаментальні особливості усіх 13 районів області через жіночі прикраси: силянки, пацьорки, гердани, кризи, гайтани, намиста. Для цього майстриня вивчала дуже багато друкованих матеріалів, та із фондів Закарпатського музея архітектури та побуту про орнаменти, особливості кольоросполучення та їх значення для кожного району.
Адже на початку XX ст., коли наші бабусі та прабабусі носили такі прикраси, саме за такими ознаками можна було впізнати з якого району чи села дівчина, чи заміжня чи ні. У доробку майстрині – скатертини, рушники, вишиті картини, сакральне мистецтво, прикраси у народному стилі, сучасні стилізовані прикраси, гарнітури, сумочки, різноманітні букети квітів, орнаментальні яйця обплетені бісером, одяг вишитий хрестиком, гладдю, бісером.
Частина з цих робіт була представлена у альбомі-каталозі Ольги Ловги – «Яскраві барви мого життя». Працює майстриня у Іршавському міському Центрі позашкільної освіти, передає свій досвід підростаючому поколінню, прищеплює любов до народного мистецтва, вчить незабувати про традиціїї рідного краю. Адже,
«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». ( М. Рильський)
Роботи майстрині на майстер-класі
Проєкт реалізується ГО Простір молоді за сприяння Українського культурного фонду.
